КІНОДИСКУРС: ОСОБЛИВОСТІ ТА ДИФЕРЕНЦІЙНІ ОЗНАКИ

Анотація

У сучасному світі кінематограф є головним провідником нових тенденцій, що робить його унікальним соціально-культурним явищем, яке привертає увагу багатьох науковців, а особливо мовознавців. Широко досліджуються семіотичні, лінгвокультурні та когнітивні особливості кінодискурсу. Кінодискурс має мультимодальну природу, адже поєднує у собі низку вербальних, невербальних та паравербальних аспектів. Хоча основою фільму завжди є сценарій (кінотекст), проте його реалізація уможливлюється лише з допомогою аудіовізуальних складників. Через свою мультикомпонентність поняття кінодискурсу ще не набуло чіткої окресленості у лінгвістичних дослідженнях. У статті проаналізовано основні підходи до визначення поняття кінодискурсу в лінгвістиці, а також окреслено проблему розмежування понять «кінотекст» та «кінодискурс». Проведено короткий огляд останніх досліджень у цій сфері та розглянуто класифікацію типів кінодискурсу з огляду на різні критерії, а саме: форму передачі повідомлення, кількість учасників кінодіалогу, адресата мовлення, відповідність принципу кооперації, а також жанрову спрямованість. Кінодискурс поєднує у собі риси монологічного та діалогічного мовлення, може відображати комунікацію як персональну, так і на рівні різних соціальних груп, представляти ознаки кооперативної і конфронтативної взаємодії. Крім того, важливу роль відіграє і жанрова спрямованість, адже виділяють художній (ігровий) та документальний (неігровий) кінотекст, які своєю чергою значно різняться у своїй стилістиці та використанні вербальних та невербальних засобів. У роботі також виділено характерні риси кінодискурсу. Зокрема, увага фокусується на цілісності та завершеності кінотексту, елементах використання інструментів кіномови (монтаж, музика, шумові ефекти, темп, міміка, жести, мовлення акторів, композиція кадру, колір та графічні ефекти), поєднанні вербальних та невербальних складників, а також взаємодії згаданих чинників.